Учoрa крaїну вкoтрe зa oстaнній чaс струсoнулo рeзoнaнснe ДТП – в Києві біля станції метро «Дорогожичі»   зіткнулися два автомобілі   і як наслідок – один пішохід загинув і три отримали ушкодження.   Керівник програм нових медіа ГО “Інтерньюз-Україна” Віталій Мороз мимоволі опинився в епціентрі цих подій і залишився практично неушкодженим. Він розмірковує над причинами цієї аварії і над тим, як зробити українські дороги справді безпечними для всіх учасників руху.

Це був справді мій день. Учора мені пощастило набагато більше ніж жінці та чоловікові, які стояли поряд. Біля станції метро «Дорогожичі» зіткнулися два автомобілі на швидкості 70-80 км/год – хтось з них поїхав на червоне. Я підходив до переходу на Теліги з боку метро – залишалися останні секунди червоного, й призупинився на світлофорі. Поряд зі мною була жінка та чоловік. В цей момент два автомобілі врізаються біля нас в один одного й один з них вилітає на пішохідну зону й вдаряється в міст.

Це було як в кіно – в наш бік летять уламки автомобіля й сам автомобіль, це триває 1-2 секунди, коли не встигаєш хоч якось відвернутися. Зі мною все ОК, щось вдаряє по нозі – тільки синяк. Жінка за 15 см від мене падає, їй щось влучило в голову, я бачу, як починає текти кров з голови. У перші секунди заціпеніння, далі збігаються люди, я прошу її не рухатися, через дві хвилини хтось підбігає з аптечкою перев’язати голову. З нею має бути все добре. Іншу молодшу жінку викинуло на дорогу – в неї поранене обличчя, але важливі органи ніби не зачепило, їй теж надали допомогу. Літній чоловік, що стояв біля світлофора, помер. Як потім сказали працівники поліції, він не мав жодних шансів вижити.

Сьогодні   напишу кілька висновків з приводу вчорашньої аварії на Дорогожичах, які також можна назвати уроками:

Не   все залежить від тебе, хоча я прихильник тези про індивідуальну відповідальність за все, що відбувається в твоєму житті. Швидкість реакції під час екстремальних ситуацій іноді може врятувати, але іноді комусь щастить, а іншим – ні;

– Адекватні люди можуть бути заручниками неадекватних, це соціум і доводиться мати справу з усіма. Але ризики для усіх зменшуються, коли ти своєю поведінкою приєднуєшся до адекватної більшості;

– Найгірше, коли на дорозі сходяться дві неадекватні людини. А цьому ДТП вина, скоріш за все, на обох водіях: зелений Nissan стартанув на зелене занадто швидко, білий Renault хотів проскочити вже на червоне;

– Прогнозування ймовірних наслідків повинно змінювати поведінку. Припускаю, що водій білого Renault був таксистом, пасажирка на задньому сидінні – ймовірно пасажирка. Вона не була пристібнута – чи знаєте ви когось, хто пристібується на задньому сидінні в Україні? Як результат – жінка вилетіла через вікно й добре, що залишилася живою – усього цього б не трапилося, як би була пристібнута.

– Що це було за таксі? Якщо Uklon, це щонайменше означає страхування пасажира під час поїздки. Якщо це була звичайна служба, то вона надає “інформаційні послуги”, не більше. Якби це був Uber, ймовірність “євроблях” була б високою, які шанси вижити в такій аварії на “євробляхах”? Як на мене, менші;

– Обидва автомобілі були новими і сучасними, водії обох автомобілів – живі, водій зеленого Nissan не отримав жодних ушкоджень – вибіг з авто в перші секунди ДТП. Чим новіша машина – тим більше шансів вижити. Але не для пішоходів(

– Бажання частини водіїв “проскочити” на світлофорі – це зайва ознака того, що ми – країна “третього світу”, де водії хочуть щось собі чи комусь довести. Мій досвід країн ЄС показує – максимальна увага до правил, до швидкості, й наявність системи стримувань/ запобігання, включно з високими штрафами. Але висока цінність життя – певно ключове, що мотивує водіїв на дорогах.

– Що робити пішоходам? Все починається з бігання на червоне світло – десятки разів бачив це на цьому світлофорі. Індивідуальна відповідальність – перш за все.

– Користуватися підземними переходами, якщо їх немає, пам’ятати про більші ризики останніх секунд червоного світла на пішоходному переході, коли автомобілі стартують, як в цьому випадку;

– Що далі від дороги, поки чекаєте зеленого світла – то більші ваші шанси. Але це – як пощастить.

– І ще раз: будьте відповідальними водіями, пасажирами, пішоходами:   життя у вас одне, й кожному точно є, що втрачати.

Рішення проблем з безпекою на дорогах України, як на мене, лежить   в кількох площинах. По-перше, впровадження системного підходу на рівні урядової політики – не просто ставити знаки чи малювати зебри, а робити автофіксацію, планування доріг, розв’язок, загороджувальної інфраструктури, більш сувора політика щодо порушників й звісно, судова система, що б гарантувала справедливі покарання для винних

По-друге, питання безпеки – цивілізаційне, й найкраще показує, чи ми за європейські цінності чи азіатські. І простих відповідей тут немає, бо це питання й добробуту громадян, й виховання, й цінності життя, й найважливіше – індивідуальної відповідальності. Якщо люди приймають її – змінюються, інакше керуються тезами “мені пощастить”, “якось обійдеться”, як колись це добре описав Остап Вишня в гуморесці “Чухраїнці”.

Джерело: Віталій Мороз, Твоє Місто

ПДР